Що таке бюджетний дефіцит: просте пояснення з прикладами

Коли у новинах кажуть, що дефіцит державного бюджету перевищив очікування, більшість людей розуміє головне: грошей не вистачає. Але чому держава взагалі може витрачати більше, ніж заробляє, звідки беруться бракуючі мільярди і чим це обернеться для звичайної людини — питання вже складніші. Розберімося з поняттям бюджетного дефіциту простими словами, на зрозумілих прикладах і без економічного жаргону.

Що таке бюджетний дефіцит простими словами

Бюджетний дефіцит — це ситуація, коли витрати держави за певний період (зазвичай за рік) перевищують її доходи. Тобто казна витрачає більше грошей, ніж отримує від податків, митних платежів, дивідендів державних компаній та інших надходжень.

Найпростіша аналогія — сімейний бюджет. Уявімо родину, яка заробляє 50 тисяч гривень на місяць, а витрачає 58 тисяч. Різниця у 8 тисяч — це і є дефіцит. Родина може покривати його з заощаджень, позичати в родичів або брати кредит у банку. Держава робить приблизно те саме, тільки масштаби інші, а інструменти складніші: вона випускає облігації, бере позики у міжнародних партнерів або, у гіршому випадку, друкує гроші.

Термін походить від латинського слова deficit — «бракує», і він точно описує суть явища: на всі заплановані витрати власних надходжень бракує.

Звідки держава бере гроші і на що їх витрачає

Щоб зрозуміти, як працює дефіцит, варто коротко розібратися в устрої бюджету і державних фінансів загалом. Державний бюджет складається з двох частин.

Доходи — це все, що надходить до казни:

• податки — на доходи громадян, на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизи;
• митні платежі за імпорт товарів;
• рентні платежі за користування природними ресурсами;
• дивіденди від державних підприємств;
• неподаткові надходження — штрафи, плата за адміністративні послуги.

Видатки — це витрати на зарплати бюджетників, пенсії, армію та безпеку, освіту, медицину, дороги, субсидії, обслуговування боргу. Коли економіка працює добре, податкові надходження ростуть, і витрати легко покриваються. Коли починається криза, війна чи рецесія, доходи падають, а потреба у витратах зростає — і з’являється дірка.

Приклад із реального життя держави

Припустімо, країна планує зібрати за рік податків і зборів на 1,5 трильйона умовних одиниць, а витратити потрібно 2 трильйони — на соціальні виплати, оборону, зарплати лікарям і вчителям. Дефіцит становить 500 мільярдів. Ці гроші держава має десь узяти: позичити, отримати як допомогу партнерів або профінансувати емісійним шляхом. Кожен із цих варіантів має свою ціну, про яку йтиметься далі.

Якими бувають види дефіциту

Економісти розрізняють кілька видів бюджетного дефіциту залежно від причин його виникнення та способу розрахунку.

Структурний дефіцит існує навіть тоді, коли економіка працює нормально. Він означає, що витрати держави закладено на рівні, який системно перевищує її можливості щодо надходжень. Це найтривожніший сценарій: проблема вбудована в саму конструкцію бюджету.

Циклічний дефіцит виникає через спад економіки. Під час кризи підприємства заробляють менше, люди втрачають роботу, податкові надходження скорочуються, а витрати на допомогу з безробіття та підтримку економіки зростають. Коли економіка відновлюється, такий дефіцит зменшується сам собою.

Первинний дефіцит — це різниця між доходами та видатками без урахування виплат за старими боргами. Він показує, чи спроможна держава фінансувати поточні потреби, якби не довелося платити відсотки за попередніми позиками. Якщо первинний баланс позитивний, ситуація з боргом загалом керована.

Дефіцит і ВВП: як вимірюють масштаб проблеми

Сам по собі показник дефіциту в грошових одиницях мало про що каже. Пів трильйона гривень — це катастрофа чи незручність? Щоб оцінити масштаб, дефіцит порівнюють із валовим внутрішнім продуктом — загальною вартістю всіх товарів і послуг, вироблених у країні за рік.

ВВП тут працює як точка відліку, подібно до того, як ми оцінюємо кредитне навантаження людини не за сумою боргу, а за його часткою в зарплаті. Борг у 200 тисяч для людини з місячним доходом 30 тисяч — серйозне навантаження, а для людини з доходом 300 тисяч — майже непомітний.

Дефіцит у межах приблизно 3% ВВП традиційно вважається безпечним рівнем, який не загрожує стабільності. Саме таку межу, зокрема, заклали в європейські бюджетні правила. Дефіцит понад 5–7% ВВП сигналізує про серйозні проблеми, а двозначні значення типові для країн у стані війни, глибокої кризи або бюджетної кризи. Під час воєнних дій, коли оборонні витрати різко зростають, а економіка скорочується, дефіцит може перевищувати 20% ВВП — і тоді без зовнішньої фінансової підтримки обійтися практично неможливо.

Чим дефіцит відрізняється від державного боргу

Ці два поняття часто плутають, хоча різниця між ними принципова. Дефіцит — це потік, різниця між доходами та видатками за один період. Державний борг — це запас, накопичена сума всіх позик за попередні роки.

Повернімося до аналогії з родиною. Якщо щомісяця витрачати на 8 тисяч більше, ніж заробляєш, і позичати цю різницю, то за рік дефіцит складатиме 96 тисяч, а загальний борг (якщо починали з нуля) досягне тієї ж суми плюс відсотки. Якщо наступного року вдасться звести баланс і витрачати рівно стільки, скільки надходить, дефіцит стане нульовим, але борг нікуди не зникне — його ще треба повертати.

Тому фраза «ми ліквідували дефіцит» не означає «ми розрахувалися з боргами». Вона означає лише те, що борг перестав зростати. Повне повернення боргу можливе лише за профіциту — ситуації, коли доходи перевищують видатки і різниця йде на погашення позик.

Як держава фінансує дефіцит

Бракуючі гроші треба десь узяти, і в розпорядженні уряду є кілька основних джерел, кожне зі своїми наслідками.

1. Внутрішні запозичення. Держава випускає облігації внутрішньої державної позики, які купують банки, компанії та громадяни. Фактично це позика у власних резидентів зобов’язанням повернути гроші з відсотками. Спосіб надійний, але обсяги обмежені можливостями місцевого ринку.
2. Зовнішні запозичення. Кредити міжнародних організацій, позики в інших урядів, випуск єврооблігацій. Це дає доступ до великих сум, але створює залежність від зовнішніх кредиторів і вимагає обслуговування боргу в іноземній валюті.
3. Гранти та безповоротна допомога. Найкомфортніший варіант, бо гроші не треба повертати, але такі надходження залежать від політичної волі партнерів.
4. Емісія грошей. Національний банк фактично друкує гроші, щоб профінансувати витрати уряду. Найнебезпечніший шлях: нова грошова маса, не забезпечена зростанням виробництва, швидко розганяє інфляцію, знецінює заощадження людей і підриває довіру до національної валюти.

Головна закономірність проста: чим більше дефіцит фінансується запозиченнями, тим більше росте борг і майбутні витрати на його обслуговування. Чим більше — емісією, тим вищий ризик інфляції. Безболісного способу не існує, і вибір завжди полягає між різними видами ризику.

Чи завжди дефіцит — це погано

Ні, і це важливий нюанс, який часто втрачається в публічних дискусіях. У макроекономіці існує поняття дефіцитного фінансування як інструменту стимулювання економіки. Під час кризи держава свідомо збільшує витрати — будує інфраструктуру, підтримує бізнес, допомагає людям, — щоб компенсувати падіння приватного попиту. Якщо ці гроші працюють на зростання, економіка відновлюється, податкові надходження збільшуються, і дефіцит окупається.

Аналогія знову з особистими фінансами: кредит на навчання чи відкриття власної справи — це теж дефіцит, але він створює майбутній дохід. Кредит на дорогу іграшку, яка нічого не приносить, — це дефіцит, який лише з’їдає майбутнє.

Для держави все залежить від того, куди йдуть запозичені кошти. Інвестиції в дороги, енергетику, освіту та обороноздатність створюють підґрунтя для зростання. Витрати на роздуваний апарат, корупційні схеми чи неефективні субсидії — ні. Тому оцінюючи дефіцит, варто ставити два запитання: наскільки він великий відносно ВВП і на що саме витрачаються позичені гроші.

Коли дефіцит стає небезпечним

Тривожними сигналами є дефіцит понад 5% ВВП у мирний час без чіткої інвестиційної логіки, швидке зростання частки витрат на обслуговування боргу, залежність від емісійного фінансування та втрата довіри інвесторів, коли держава змушена позичати під дедалі вищі відсотки. У гіршому сценарії це призводить до боргової спіралі: щоб платити за старими кредитами, доводиться брати нові, борг росте швидше за економіку, і рано чи пізно настає криза — девальвація, дефолт або жорстке урізання соціальних програм.

Що дефіцит означає для звичайної людини

Бюджетний дефіцит здається абстрактною цифрою зі звітів уряду, але його наслідки відчуває кожен.

• Якщо дефіцит фінансують емісією, зростає інфляція — дорожчають продукти, комунальні послуги, пальне, знецінюються заощадження.
• Якщо його закривають запозиченнями, держава конкурує за гроші з бізнесом: банки охочіше купують надійні облігації, ніж кредитують підприємців, тож кредити для бізнесу дорожчають.
• Зростання боргу означає, що в майбутніх бюджетах дедалі більша частина йтиме на виплату відсотків, а менша — на дороги, школи й медицину.
• Спроби скоротити дефіцит можуть обернутися підвищенням податків або урізанням соціальних програм.

Водночас занадто різке скорочення дефіциту в складні часи теж має ціну: без державної підтримки економіка може провалитися глибше, а втрачені робочі місця зменшать надходження ще сильніше. Тому бюджетна політика — це постійний пошук балансу, а не вибір між «правильним» і «неправильним» варіантом.

Поширені хибні уявлення про бюджетний дефіцит

Перша помилка — вважати будь-який дефіцит ознакою поганого управління. Під час війни чи глибокої кризи дефіцит неминучий, і спроба жити виключно за надходженнями означала б знищення армії, медицини чи соціального захисту.

Друга помилка — плутати дефіцит із боргом, про що йшлося вище: це потік і запас, два різні показники.

Третя — думати, що дефіцит можна просто «покрити друкуванням грошей» без наслідків. Історія країн, які йшли цим шляхом, показує одне й те саме: гіперінфляцію, знецінення валюти та зубожіння населення.

І четверта помилка — вірити, що нульовий дефіцит завжди добрий. Жорстка економія в момент спаду здатна погіршити кризу, тож збалансований бюджет — це ціль для стабільних часів, а не універсальний рецепт.

Поширені запитання про бюджетний дефіцит

Який дефіцит вважається нормальним

Орієнтиром у мирний час вважають дефіцит до 3% ВВП. Під час криз, пандемій чи воєн допустимі значно вищі рівні, якщо вони фінансуються передбачуваними джерелами і є план повернення до сталих показників.

Чи може держава жити з дефіцитом постійно

Може, якщо дефіцит помірний, економіка зростає, а борг не збільшується швидше за ВВП. Багато розвинених країн десятиліттями мають дефіцит, але тримають боргове навантаження під контролем.

Хто вирішує, яким буде дефіцит

Проєкт бюджету готує уряд, а затверджує парламент. Фактичний дефіцит за підсумками року може відрізнятися від запланованого через зміни в економіці, курсі валют чи непередбачені витрати.

Чим дефіцит відрізняється від профіциту

Профіцит — це зворотна ситуація, коли доходи бюджету перевищують видатки. Надлишок можна спрямувати на погашення боргу, створення резервів або зниження податкового тиску.

Як оцінити ситуацію з дефіцитом: короткий орієнтир

Коли ви бачите новину про дефіцит бюджету, корисно перевірити чотири речі. Перше — розмір дефіциту у відсотках до ВВП, а не в абсолютних цифрах. Друге — джерело фінансування: запозичення це, зовнішня допомога чи емісія. Третє — структура витрат: гроші йдуть на інвестиції та оборону чи на покриття хронічних дірок. Четверте — динаміка: дефіцит скорочується чи зростає рік до року. Ці чотири відповіді дають набагато краще розуміння реального стану державних фінансів, ніж сама заголовна цифра, і допомагають відрізняти керовану ситуацію від тієї, що наближається до критичної.